Підтримка Зеленського на українському вечорі у Werners bistro у Гетеборзі

У Гетеборзькому (Göteborg) Werners Bistro відбувся український вечір, який зібрав багатьох українців, що мешкають у Швеції. Організаторкою заходу стала Оксана, яка прагнула об’єднати співвітчизників та висловити підтримку Україні. Оксана Куниця з України уникає новин, щоб не впадати у відчай. Натомість вона варить зупу і запрошує гостей на український вечір.

Дві великі каструлі з українським м’ясним супом і стоси сирної запіканки готові до подачі. Оксана Куниця працювала весь день і кілька годин напередодні, готуючись до третього українського вечора у Werners Bistro в центрі Гетеборга.

– Я люблю готувати і люблю свою роботу, – каже вона ламаною англійською та запрошує нас на кухню скуштувати суп.

Смаки ковбаси, курятини, яловичини та шинки змішуються з солоними огірками, оливками та каперсами.

– Це називається солянка, її їдять зі сметаною та кропом. Багато українців її люблять.

Оксана Куниця приїхала до Швеції майже три роки тому, через місяць після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Уже два роки вона працює на цій кухні й за власною ініціативою організовує український вечір раз на два місяці.

– Щодня я сумую за своєю країною. І за братом, який залишився там. Я йду додому з роботи й плачу. Але після таких вечорів емоційний підйом триває два місяці. Це ідеальне свято, – каже вона.

Попередній український вечір тривав з 17:00 до півночі – зі співами, караоке й обіймами, розповідає вона.

– Я люблю Швецію, але мої почуття до України зовсім інші. Коли війна закінчиться, я повернуся. Це моя країна.

Останні політичні події вона дізнається лише від друзів – не має сил слідкувати за новинами. Але з того, що вона чула, робить висновок, що новий президент США Дональд Трамп – не найкращий варіант для України. А от президент України Володимир Зеленський має її повну підтримку.

– Зеленський – найкращий президент. Моє серце, моя сила – все віддаю Зеленському та Україні, – каже вона.

Невеличкий зал прикрашений синьо-жовтими гірляндами та великими українськими прапорами. Гості починають збиратися. Подружжя Вікторія та Мартін Альфредссони сідають за один із довгих столів.

Вікторія родом із Донбасу, але жила в Києві, коли російські ракети почали падати на місто майже три роки тому. Відтоді вона мешкає у Швеції. Це її перший український вечір у ресторані, й вона очікує приємного вечора.

– Це чудова ініціатива. Смачна їжа, розмови, свято, – каже вона.

Говорячи про світову політику та зустріч Трампа із Зеленським у Білому домі, що закінчилася відкритою сваркою перед камерами, вона називає це хаосом.

– Я пишаюся нашим президентом. Він смілива людина, яка бореться за Україну. Наш попередній президент втік, а він стоїть на своєму місці. Вона каже, що спочатку мала надію, коли Трамп заявив, що покладе край війні. Але після сварки у Білому домі та новини про замороження американської допомоги цю надію було втрачено.

– Тепер я розумію, що ми можемо покладатися лише на Бога. Ми не можемо вірити жодній людині, яка б завершила цю війну. Трамп багато обіцяв, але дбає тільки про себе, – каже вона.

На запитання, чи може вона зрозуміти, що США хочуть щось отримати в обмін на свою підтримку, вона категорично відповідає:

– Ні, це грабіж.

Її чоловік Мартін Альфредссон висловлює свою думку.

– Україна весь час мала повну підтримку США, а потім змінюється президент – і підтримки більше немає. Важко сприймати це інакше, ніж зраду.

Після перекладу в телефоні Вікторія киває:

– Так. Це зрада.

На слова Трампа про те, що українці більше не підтримують Зеленського, Вікторія відповідає, що це неправда.

– Ще до війни було багато антизеленської пропаганди на телеканалах, які фінансувала росія. Вони завжди намагалися дестабілізувати країну.

Проте є й ті, хто цьому вірить. Особливо в Донбасі, де живе її батько. Він російськомовний, воював за СРСР і довіряє словам Путіна, підтримуючи російське вторгнення.

– Це сумно, але я намагаюся не говорити з батьком про політику.

Її подруга Ліна, яка втекла з північної України, сідає поруч. Вона теж одружена зі шведом. Як психолог, вона бачить лише діагнози, коли дивиться на Трампа, каже вона.

– Те, що відбувається, – це величезна проблема не тільки для України, а й для Швеції та всього світу. Але свобода – це наша релігія. Ми зробимо все заради нашої свободи, – заявляє вона та встромляє маленький український прапорець у свій келих.

Трохи далі за столом сидить Ліза Смірнова, яка шість років тому переїхала до Гетеборга з Новосибірська, третього за розміром міста росії. Її переїзд не мав політичного підґрунтя – просто її тодішній хлопець отримав роботу інженера. Але вона не підтримує ні Трампа, ні путіна.

– Те, що сталося, – жахливо. Такий цирк. Я не знаю, як це описати. Я нічого не розумію, – каже вона.

Її запросила подруга-українка, щоб разом відсвяткувати 8 березня – свято, яке відзначають і в росії, і в Україні.

Як це – бути росіянкою на українському вечорі?

– Гарне питання. Але для мене це не було проблемою. Можливо, мені пощастило зустріти людей, які розуміють, що паспорт не має значення. Звісно, якби я була на боці росії, це було б проблемою, але я не на цьому боці.

Ззовні Оксана Куниця зустрічає своїх друзів обіймами. Ірина Лундгрен із Білорусі показує пакет із двома порожніми контейнерами.

– Оксана готує таку смачну солянку, що я взяла їх, щоб пригостити своїх шведських друзів, – каже вона.

Оксана Куниця сміється й швидко малює українські прапори на щоках подруг двоколірним маркером.

– Я продовжуватиму ці вечори, поки можу. Аж до кінця війни, коли зможу повернутися, – каже вона.

За матеріалом Göteborgs-Posten