Жорстка критика посипалася на адресу комуни Лідіньо через листа про виселення до українських біженців

У середу видання Aftonbladet повідомило про лист, який українські біженці на Лідіньо отримали від Даніеля Шелленфорса (Daniel Källenfors) із Поміркованої коаліційної партії, голови муніципальної ради. Біженці просили дозволити їм залишитися у квартирах комуни після завершення строку оренди. У своїй відповіді Шелленфорс закликав мешканців спробувати знайти житло на Лідіньо (Lidingö), в інших комунах або, якщо це можливо, «розглянути можливість повернення до України».

— Це певною мірою показує, наскільки радикалізувалися Помірковані (Moderaterna), — каже Юнас Аттеніус (Jonas Attenius).

— Якщо люди втекли від вторгнення путіна, вони заслуговують на значно серйозніше ставлення, ніж бути якимось реквізитом у виборчій кампанії Поміркованих, — додає він.

На його думку, не комуна повинна вирішувати, хто має повертатися додому — це компетенція Міграційного управління (Migrationsverket).

— Яку це приховану погрозу він надсилає? Це ж надзвичайно тривожно, — каже Аттеніус.

У Гетеборзі (Göteborg), за його словами, комуна активно допомагає біженцям знайти довгострокове житло ще до завершення контракту.

— Уже за рік до завершення договору людей спокійно попереджають про це. Їм допомагають стати в житлову чергу та шукати власне житло.

Лінда Ларссон (Linda Larsson) із Соціал-демократичної партії (Socialdemokraterna), голова муніципальної ради Карлстада (Karlstad), також критично висловилася щодо формулювання у листі.

— Для мене це повністю відірвано від реальності. Просити людину повернутися до країни, зруйнованої війною та бомбардуваннями, яка досі перебуває у стані війни, — це неймовірно нелюдяно.

За її словами, у Карлстаді не виникало подібної ситуації, коли біженців змушують залишати житло. Це пояснюється тим, що всі біженці отримують квартири через систему соціальних служб, а через певний час часто можуть самі перебрати контракт на себе.

— Усе зводиться до того, яке ставлення маєш до біженців, які приїжджають.

У комуні Мальмьо (Malmö) новоприбулим дозволяють жити у муніципальному житлі чотири роки замість двох.

— Ми ніколи нікого не виселяли лише через те, що сплив цей термін. Це обмеження Лідіньо встановило самостійно. Вони не зобов’язані цього робити, — написала Катрін Шєрнфельдт Яммех (Katrin Stjernfeldt Jammeh), голова муніципальної ради Мальмьо.

— Просити людей розглянути можливість повернення до активної зони війни — це негуманно, і місто Мальмьо ніколи б навіть не розглядало таку можливість, — додала вона.

Aftonbladet також звернулося до трьох комун, керованих Поміркованими: Накка (Nacka), Веллінге (Vellinge) та Стаффансторп (Staffanstorp). Жодна з них не захотіла коментувати лист Лідіньо. Водночас усі заявили, що самі не надсилали українським біженцям листів із закликом подумати про повернення.

— Я був би дуже здивований, якби ми висловлювалися подібним чином, — сказав Крістіан Сонессон (Christian Sonesson), голова муніципальної ради Стаффансторпа.

— Наш принцип полягає у тому, щоб комуна Стаффансторп виконувала свої обов’язки відповідно до законодавства та одночасно допомагала людям, які мають право перебувати тут, знайти роботу та забезпечувати себе самостійно.

— Ми не закликали українських біженців залишати житло, оскільки у їхніх договорах чітко вказано, коли вони закінчуються. Ми лише надсилали інформацію щодо процедури виселення, — написав міський директор комуни Накка Віктор Кілен (Victor Kilén).

Даніель Шелленфорс заявляє, що «ніколи не закликав нікого повертатися до України».

— Я лише закликав людей розглянути всі можливі варіанти. А якщо нічого не спрацює — вони дуже бажані гості у соціальній службі Лідіньо.

Але ж у листі ви пишете мешканцям, що вони мають спробувати знайти житло на Лідіньо, в інших комунах або, якщо це можливо, повернутися до України.

— Так, саме так. Я перелічив три альтернативи, а якщо це не спрацює — вони можуть залишитися на Лідіньо і звернутися до соціальної служби щодо житла.

— Я бачив, що багато українців уже повернулися, але я ніколи нікого не закликав повертатися.

У Мальмьо кажуть, що саме ви самі встановили цей дворічний ліміт на житло. Це правда?

— Я б рекомендував Мальмьо також дотримуватися дворічного терміну, який обрали й ми. Люди мають два роки житла та освіти, а потім важливо підтримувати принцип праці та однакового ставлення до всіх мешканців Лідіньо.

Ви задоволені формулюванням у листі?

— Я намагаюся якнайкраще комунікувати зі своїми мешканцями. Я описую різні варіанти та відповідальність, яка виникає після двох років життя на Лідіньо, коли людина має самостійно будувати своє майбутнє.

— Але ліві вирішили це перекрутити. І вони не бачать, що тут, на Лідіньо, до всіх ставляться однаково. Після цих двох років людина має розглядатися як будь-який інший мешканець Лідіньо. Це справедливо.

Інформацію aftonbladet.se