У Швеції не вистачає донорів тіл для медичної освіти – медики закликають до участі

У Швеції не лише бракує донорів крові та органів, але й дедалі частіше постає потреба у тих, хто готовий пожертвувати своє тіло науковцям після смерті. – Більше жінок жертвують свої тіла, іноді нам бракує чоловічих, – розповідає Гокан Карлссон (Håkan Karlsson), доцент і відповідальний за повні донорські тіла в Каролінському інституті (Karolinska Institutet).

Мія Стааф (Mia Staaf) втратила маму Дагмар16 серпня цього року через серцевий напад і ниркову недостатність. Дагмар ще за життя обрала шлях повного донорства тіла.

– Мама вважала, що це добре – допомогти іншим навіть після смерті. Щоб хтось міг отримати користь від її тіла для науки, – каже Мія Стааф.

Повне донорство тіла менш відоме, ніж донорство крові чи органів. Тіла використовуються для навчання студентів-медиків, а потреба у таких донаціях дуже велика.

Після смерті тіло транспортують до одного з університетів, де є медична освіта: Умео (Umeå), Упсала (Uppsala), Лінчопінг (Linköping), Каролінський інститут (Karolinska) або Гетеборг (Göteborg).

– Дуже важливо, щоб студенти бачили справжню анатомію людини, а не лише картинки у книжках, – підкреслює Гокан Карлссон.

Лікарка-студентка Нора Хатібі Шахіді (Nora Khatibi Shahidi) погоджується:

– Саме тут, у залі для дисекції, я нарешті зрозуміла людську анатомію, – каже вона.

Щороку в Швеції лише близько 80 людей реєструються для повного донорства тіла – і цього недостатньо.

– Особливо бракує чоловіків. Жінки частіше погоджуються на це, – пояснює Карлссон.

Мія Стааф чекатиме до двох років, перш ніж зможе поховати маму, але не бачить у цьому проблеми.

– Мені сказали, що тіло можуть використовувати до двох років для науки і навчання нових лікарів. Але я мала дуже теплий момент прощання з мамою перед її смертю, тому для мене це не проблема, – каже вона.

На запитання, чи готова вона сама на таку пожертву, Мія відповідає:

– Так, безумовно.

За даними видання www.tv4.se