Історія на боці коаліції Тідьо: шанс на перемогу на виборах 2026 року високий, але є ризики

Коли Швеція входить у рік парламентських виборів, соціологічні опитування показують чітку перевагу червоно-зеленої опозиції. Багато хто сприймає зміну влади як майже неминучу. Але це зовсім не так очевидно, як здається на перший погляд. Навпаки, існує кілька чинників, які цілком можуть привести до перемоги партій Тідьо (Tidöpartierna) — попри їхнє нинішнє відставання в опитуваннях.

По-перше, подібні розвороти вже траплялися. Найяскравіший приклад — вибори 2010 року. Тодішнього прем’єр-міністра Фредріка Райнфельдта (Fredrik Reinfeldt) напередодні виборів фактично списували з рахунків. Патріарх шведської політології Серен Голмберг (Sören Holmberg) навіть заявив, що його уряд «відпрацьований». Але протягом виборчого року ситуація змінилася — і Райнфельдт виграв вибори.

Як і тоді, сьогодні найслабшим місцем соціал-демократів (S) є очікування центристського електорату щодо можливих наслідків співпраці з Лівою партією (Vänsterpartiet) та Партією зелених (Miljöpartiet).

По-друге, чинний уряд може отримати вигоду від суттєвого економічного підйому, який, за прогнозами аналітиків, очікується саме у виборчий рік. Поліпшення економічної ситуації зазвичай працює на користь уряду при владі.

По-третє, вирішальними можуть стати ключові теми виборчої кампанії. Якщо в центрі уваги опиняться боротьба зі злочинністю та питання міграції й інтеграції, це гратиме на руку партіям Тідьо.

Водночас для них існують і серйозні ризики. Якщо ж головними темами кампанії стануть добробут, система охорони здоров’я, школа або клімат, перевага буде на боці опозиції.

Окремою проблемою є ситуація для Лібералів (Liberalerna), які балансують на межі проходження до риксдагу. Якщо партія не подолає виборчий бар’єр, це з великою ймовірністю означатиме й кінець прем’єрства Ульфа Крістерссона (Ulf Kristersson).

Порівняння з 2010 роком має ще одну важливу відмінність. Фредрік Райнфельдт мав надзвичайно високий рівень довіри виборців — значно вищий, ніж його суперниця, тодішня лідерка соціал-демократів Мона Салін (Mona Sahlin). Сьогодні ж Ульф Крістерссон (Ulf Kristersson) поступається за рівнем довіри своїй головній опонентці — Магдалені Андерссон (Magdalena Andersson).

Отже, той, хто вважає вибори вже вирішеними лише через перевагу червоно-зелених в опитуваннях, може помилятися. Ще багато чого може й обов’язково зміниться. Коли навесні та влітку виборці почнуть серйозно зважувати можливі урядові альтернативи, громадська думка рухатиметься.

Не варто забувати й про історичну закономірність: за останні 50 років усі уряди Швеції, за винятком кабінету Карла Більдта (Carl Bildt) у 1991–1994 роках, отримували довіру виборців щонайменше на два мандатні періоди. Саме так зазвичай працює шведська політика. До того ж останні вибори були надзвичайно рівними. Вибори 2026 року, ймовірно, будуть щонайменше такими ж напруженими.

За інформацією svt.se