Гостра нестача води на Готланді: обмеження, зачинені туалети та знижений тиск у кранах

На шведському острові Готланді (Gotland) історично завжди була нестача води, але зараз ситуація набула критичного характеру. Рівні як ґрунтових, так і поверхневих вод далеко нижчі за норму. — У нас дуже низький рівень ґрунтових вод. Дощів майже немає. Снігу взимку теж небагато. І цього року ситуація ще гірша, ніж зазвичай — зараз ми маємо серпневі показники, хоча ще лише липень, — каже Лейф Томссон (Leif Thomsson), тимчасовий керівник водо- і каналізаційного господарства у регіоні Готланд (Region Gotland).

Заборону на полив у межах муніципалітету було запроваджено ще навесні, а регіон перейшов у режим кризового управління за кілька тижнів до проведення Альмедальського тижня (Almedalsveckan).

— Тиск води в кранах уже двічі знижували, — зазначає Лейф Томссон.

Одними з найбільш постраждалих від водного дефіциту є фермери острова. Поблизу Бургсвіка (Burgsvik), у південній частині Готланду, Ніклас Нільссон (Niklas Nilsson) разом із родиною утримує ферму в Хамра Лонгмюре (Hamra Långmyre). У них 500 голів м’ясної худоби.

— Тваринам необхідна вода, а наявної кількості нам не вистачає, тож доводиться додатково підвозити воду трактором із причепом, — каже Ніклас Нільссон, показуючи на сімейну водовозку.

Водовозка припаркована біля колодязя на подвір’ї. Родина підвозить воду з однієї з муніципальних водяних колонок, приблизно за десять кілометрів від ферми. Одна тварина потребує близько 50 літрів води щодня, пояснює Нільссон.

— Це означає, що в нинішніх умовах нам доводиться їздити щонайменше двічі на день, — додає він і продовжує:

— Це приблизно дві години додаткової роботи щодня, щоб привезти від шести до дев’яти кубів води.

Коли Aftonbladet приїхав на ферму, тварини саме були на подвір’ї — їли й пили. Металева огорожа дзвенить, коли корови тягнуться до корму та води. Нещодавно сім’я Нільссонів придбала більшу водовозку — можливо, тепер достатньо буде їздити тільки раз на день.

А якби ти міг вирішити це самостійно? Як, на твою думку, варто було б вирішувати проблему?

— Я не дуже добре розуміюся на всьому, що робить регіон, але мрія — це щоб муніципальне водопостачання було підведене аж сюди, далі на південь, — відповідає Ніклас Нільссон.

Він не раз повертається до розмов про майбутнє — каже, що потрібно шукати довгострокові рішення проблеми з водою. Розповідає, що є плани разом з іншими місцевими підприємцями розробити власні ініціативи.

— Ми зараз думаємо над тим, чи не можна було б створити опріснювальну установку (avsaltningsverk) тут, у нашій місцевості, — ділиться він.

Кількома кілометрами південніше від ферми Нільссонів у Лонгмюре розташоване пансіонатне господарство Pensionat Holmhällar, з яким Ніклас Нільссон обговорював водну кризу. Багато років його вів Кале Гансен (Calle Hansén), але зараз керує його донька Олівія.

— Але заснував цей бізнес ще мій батько Генрі 1949 року. Я збираюся працювати до 90 років, тобто ще 14 років, — каже Кале Гансен.

Гостей у пансіонаті багато, замовлення на кухню надходять безперервно. Гансен (Hansén) розповідає, що через кризу довелося закрити туалети.

— Уяви: маємо 400 гостей, 150 ідуть до туалету. 10 літрів на кожного — це вже півтори кубометри води. Це дуже багато.

Він каже, що слід постійно стежити за обсягами споживання.

— А якщо води немає — що, до біса, тоді робити? Ми ж не хочемо закриватися.

Далеко від Бургсвіка, майже за 20 км на північ від Вісбі (Visby), ферму має Андреас Нюпеліус (Andreas Nypelius), регіональний голова LRF (LRF — Lantbrukarnas Riksförbund).

Йому трохи легше, ніж колезі Нільссону, адже на його фермі є власна водойма.

— Щороку я починаю з водного бюджету, виходячи з того, скільки води зібралося в ставку, — розповідає він.

Цього року він не наповнився повністю.

— Не вистачило близько 15 000 кубометрів.

Через дефіцит води доводиться коригувати і посіви, і спосіб роботи. Андреас Нюпеліус каже, що водна криза на Готланді та екстремальні погодні явища — це проблема загальнонаціонального масштабу.

— Тільки за останні вісім років екстремальна погода завдала сільському господарству Швеції збитків на 10–15 мільярдів крон. Це гроші, які ми могли би використати на екологічні проєкти, самозабезпечення та підвищення конкурентоздатності.

Заборона на полив та серйозні попередження з боку регіону й муніципалітету викликали обурення в багатьох жителів острова. Бували випадки, коли сусіди, під’єднані до муніципального водогону, доносили одне на одного. Лейф Томссон розповідає, що вони отримують скарги. Іноді люди повідомляють, що бачили, як сусід поливає город чи миє машину.

— Ми виїжджаємо й перевіряємо. Якщо є проблема — робимо зауваження. Якщо ситуація не змінюється — можемо повністю відключити воду, — каже Томссон.

А чому ж, попри всі роки з проблемами, ситуація досі не вирішена? Острів оточений водою. Невже не планували розширення інфраструктури?

— Ми перебуваємо в дуже серйозній ситуації з безпекою. Через це ми не можемо обговорювати все, що робимо чи плануємо. Але за останні десять років зроблено дуже багато: побудовано заводи з опріснення, модернізовано водозабори, розширено джерела ґрунтової води. Прокладено водогони як ніколи раніше, — наголошує Лейф Томссон.

Наприклад, водогін, що розподіляє воду з опріснювального заводу на півдні Готланда, не здатен передати весь обсяг, який завод міг би виробити. Тож завод змушений працювати на зниженій потужності.

— Ми виробляємо питну воду на рівні двох третин від потужностей. Більше не можемо — водогін не справляється з обсягом.

Лейф Томссон каже, що плани з розширення водогінної мережі вже є, але це займе час.

— Потрібно проводити тендери, погоджувати з власниками землі, долати апеляції. Там купа всього.

— А це — час.

За даними видання Aftonbladet