Різке зростання викликів через психічні розлади у Швеції — поліція не встигає реагувати

Поліція отримує більше викликів, пов’язаних із психічним здоров’ям, ніж будь-коли раніше — але не встигає реагувати на всі. У 2024 році надійшло понад 50 000 дзвінків про людей у психічній кризі. Це в понад два рази більше, ніж сім років тому. – Це постійний потік. Я виїжджаю на такі виклики принаймні раз на тиждень, а то й частіше, — розповідає Йоган Льофлінґ (Johan Löfling), поліцейський зі Стокгольма, в ефірі SVT Agenda.

Поліцейський комісар Патрік Форсемальм (Patrik Forsemalm), який відповідає за розвиток діяльності у Національному оперативному підрозділі поліції (Nationella operativa avdelningen), зазначає, що кількість таких викликів є рекордною. Водночас поліція не встигає реагувати на всі випадки.

– Ми просто не встигаємо і змушені надавати пріоритет іншим поліцейським завданням. Ми дуже стурбовані тим, як це може позначитися на цій вразливій групі, — каже Патрік Форсемальм.

Коли надходить виклик про людину в гострій кризі, найчастіше першими приїжджають саме поліцейські. Наприклад, коли підліток зник із дому, висловивши суїцидальні думки. У такій ситуації немає часу на довгу оцінку — діяти потрібно негайно.

– Ми стикаємося з величезною вразливістю. Я думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поширеною є психічна нестабільність у нашому суспільстві, — каже Йоган Льофлінґ.

Втім, багато працівників поліції вважають, що система не витримує навантаження. Багато хто також свідчить про погану взаємодію з психіатричною службою. Деякі особи звертаються знову і знову — наприклад, молода жінка зі Стокгольма, яка викликала поліцію понад 20 разів за пів року.

– Ми робимо все, що можемо в цей момент. Але коли ми привозимо когось до психіатричного відділення, а її знову відправляють назад до незамкнутого житла — де вона знову може намагатися покінчити з життям — тоді, звісно, ми відчуваємо фрустрацію.

За словами Йогана Льофлінґа, психіатричні служби часто не мають ресурсів, щоби надати цим людям тривалу допомогу.

Згідно з опитуванням Поліцейської профспілки (Polisförbundet), шість із десяти поліцейських вважають, що співпраця з психіатрією неефективна. Багато хто висловлює стурбованість тим, що люди в тяжкій кризі не отримують належної допомоги — і просто «випадають із системи».

– Коли допомоги немає, хоча потреба є очевидною — відчувається, що ми просто гасимо пожежі. Я дуже хочу, щоби було більше допомоги, наприклад, більше психіатричних машин-швидких. Ми, поліцейські, хочемо допомагати — але нас просто не вистачає, і ми не є медиками в першу чергу.

За даними з сюжету телеканалуsvt.se