Шведські військові готуються до збройного нападу за допомогою настільних ігор

Після вступу Швеції до НАТО воєнні ігри стали важливою частиною підготовки до можливого збройного нападу. У Шведському університеті оборони (Försvarshögskolan) у Стокгольмі офіцери працюють над командною взаємодією, тренуючись у протистоянні противнику. «Усе, що ми зараз бачимо в Україні — це відбувається і в грі», — розповідає учасник Аксель Боутрайт (Axel Boatright).

Сценарій: дрони, ракети та наземні війська одночасно вторгаються на територію НАТО. Застосовується п’ята стаття договору — і близько 30 майбутніх підполковників, майорів та командирів флоту збираються для спільної оборонної операції.

«Скидаються бомби, ведеться артилерійський та ракетний вогонь, а кораблі знищують підводні човни», — пояснює Боутрайт.

Мета — захистити територію союзників і мінімізувати шкоду цивільним, координуючи дії ВПС, флоту, армії та спецпідрозділів. Але це не справжня війна — а воєнна симуляція у Försvarshögskolan.

Учасники тренуються за зачиненими дверима із табличкою «об’єкт під охороною». Сюди не допускають звичайних студентів. «Пахне трохи, як у спортзалі», — жартує керівниця комунікацій університету Камілла Магнуссон (Camilla Magnusson), проводячи журналістів усередину.

Гра триває понад добу. За ще одними дверима — остання фаза: уважне планування критичних кроків без ескалації конфлікту й втрат цивільних. «Ми не втратили багато особового складу… поки що», — каже Боутрайт.

На великій карті розставлені фішки. Жовті — війська ворога. «У воді — наш флот», — пояснює один із гравців. Спірне політичне питання залишається неназваним: хто саме противник? «Найбільша загроза для Швеції й НАТО і так не є секретом», — каже провідний ігровий координатор Ян Нільссон (Jan Nilsson).

Однак офіційно країну-агресора в симуляції називають «Титан». Дехто жартома говорить «Качине місто» («Ankeborg»). «Колись ми робили фіктивні сценарії — тепер тренуємося проти реального й актуального противника», — додає Нільссон. Це оперативна дискусійна гра: чотири команди офіцерів проти спільного ворога.

Карл Блумберг (Karl Blomberg) із флотського командування: «Це дуже ресурсоефективний спосіб тренування керування операціями. Повний польовий вишкіл займає набагато більше часу й коштів.» Із ним погоджується і другий координатор — підполковник Ларс Хенокер (Lars Henåker), доктор військових наук за темою воєнних ігор: «росіяни дуже сильні в цьому. Тому я здивувався, що вони не впоралися краще під час вторгнення на росії в Україну у 2022 році».

У пресі раніше повідомляли, що обидві сторони війни в Україні застосовували підрахунок очок за знищених ворогів — схоже на відеоігри. У simulation у Försvarshögskolan очок немає, але бажання перемогти — є:
«Усі хочуть виграти гру», — з усмішкою додає Хенокер.

До 2005 року у Збройних силах Швеції існував окремий центр воєнних симуляцій. Тепер Хеноакер і колеги створили Центр воєнних ігор на Försvarshögskolan, фінансований Збройними силами Швеції (Försvarsmakten).

Після вступу до НАТО його діяльність різко активізувалася: «Це буквально вибух — зараз воєнні ігри надзвичайно популярні», — каже Хенокер. Навчання поширюють і на інші органи готовності в країні, щоб і вони могли готуватися до реалістичних сценаріїв війни та криз.

Та Хенокер застерігає: гра може занадто спростити реальність. Фішку на полі можна рухати безкінечно — але справжні військові можуть замерзнути, виснажитися або залишитися без пального. Він наводить історичний приклад: так звані «кремлівські ігри» 1940 року, в яких радянський союз зробив неправильні розрахунки щодо можливого нападу Німеччини — і це призвело до хибних рішень на полі бою.

«Тому потрібно завжди пам’ятати: між грою та реальністю має бути дистанція», — підсумовує Ларс Хенокер.

За даними шведського видання Dagens Nyheter